Домовой - Светловодск

Хобі кіровоградського експерта-криміналіста

Автор: redaktor
Хобі кіровоградського експерта-криміналістаКоли у людини є хобі, це полегшує рідним та друзям вибір подарунку на день народження чи до іншого свята. Найкращим подарунком для 27-річного правоохоронця з Кіровограда Сергія Ворони є гасові лампи. Він їх збирає уже чотири роки. Має у колекції близько двохсот експонатів, серед них – унікальні екземпляри, які були зроблені ще наприкінці ХІХ століття. Деякі раритети колекціонер відновив буквально з частин.

Працює Сергій Олександрович експертом спеціальних видів експертиз у Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі при УМВС України у Кіровоградській області. Служба вимагає акуратності та педантичності у діях. Ці риси допомагають і під час реставрації нових експонатів колекції.
– Цікавитися гасовими лампами почав випадково, – говорить Сергій. – У дідуся Василя у селі Мошорине Знам’янського району була така лампа. Начистив її до блиску, відремонтував. Боявся навіть запалювати –, а раптом не запрацює. Саме вона й стала першим експонатом.

Це сьогодні лампи використовують хіба що у декоративних цілях. А раніше вони були у кожній сільській хаті, а також у багатьох квартирах жителів міст. Першу гасову лампу описав багдадський поет Ар-Разі ще у ІХ столітті. Батьківщиною сучасної гасової лампи вважають Львів, а сконструювали її аптекарі Ігнатій Лукасевич та Ян Зех у 1853-му. До появи гасової лампи приклав руку ще сам Леонардо да Вінчі. Він зробив для свого зразка скло для надходження повітря до полум’я, але при цьому намагався охолодити скло водою, через що воно тріскалося.

– Принцип дії гасової лампи простий, – продовжує колекціонер. – У ємність заливають гас, опускають у нього фітіль, інший кінець якого затискають механізмом у горілці, який піднімається і сконструйований таким чином, щоб надходило повітря. Фітіль плетений. Зверху горілки встановлюють скло для забезпечення тяги, а також захисту полум’я від вітру.

На полицях серед експонатів з десяток залізничних ліхтарів.
– Бачите, тут скло кольорове – червоне та зелене. Його повертали, щоб давати ту чи іншу команду машиністу потяга, – розповідає Сергій.
Є серед експонатів корабельні та безпечні шахтарські ліхтарі. Останні повідомляли про рівень метану. Бірки над ними сигналізували, хто спустився у забій.

– Шахтарський ліхтар у такому вигляді, який у мене на полицях, гасовий, його винайшов Гемфрі Деві у 1815-му. За цей винахід королева Англії подарувала йому титул барона. Адже цей світильник рятував тисячі шахтарських життів. З ним можна було спускатися у шахту, де був метан, і полум'я не контактувало з газом, тому не виникало вибуху. Ліхтар був безпечним – служив індикатором рівня метану, – говорить колекціонер. – У мене є кілька екземплярів гасових ламп відомого в Радянському Союзі заводу «Світло шахтаря».

Люди сьогодні не бачать у гасових лампах ніякої цінності, зберігаються ці речі найчастіше у коморах і на горищах. Припадають пилом, ржавіють, приходять у непридатність. Сергій часто навідується на «блошиний ринок». Знаходить частини ліхтарів або гасових ламп, і дарує їм друге життя. Там скло треба замінити, там до блиску натерти і пофарбувати, там іржу прибрати і обновити.

– Над кожною лампою доводиться «чаклувати» тижнями, а то й місяцями, скрупульозно підбирати деталі, – говорить Сергій. – Періодично беру у руки ту чи іншу лампу, інколи навіть не розумію, чому саме її. Давно переконався, що реставраційна робота складна. Доводиться консультуватися у рихтувальників автомобілів, приміром, коли треба зафарбувати облізлі місця лампи потрібним кольором, щоб вона була, як нова.

Більшість «багатства» Сергія Ворона – лампи, які подарували йому друзі та знайомі. Дещо придбав на місцевому ринку. Був кілька разів на зібраннях колекціонерів гасових ламп біля станції метро «Лівобережна» у Києві, де обмінявся кількома експонатами.

– Купую лампи не часто, – говорить Сергій. – Найбільше віддав за ось цю лампу, – бере у руки лампу фірми «Schulze», – 150 гривень. Дуже вона мені сподобалася, не зміг стриматися. Бачте, на ній вибитий порядковий номер виробу. Такі лампи досить дорогі. На сайті колекціонерів їхня вартість сягає кількох тисяч гривень. Приміром, лампу фірми «Отто Мюллер» кінця ХІХ століття я собі не можу дозволити купити. А вона у мене є. Товариш, знаючи про моє захоплення, випадково знайшов і подарував мені.

На полицях шафи та стінах кімнати Сергія Ворони уживаються сучасні лампи з тими, яким більше 100 років.

– Лампи різних часів і різних людей, – показує колекціонер Сергій. – Ось ці освітлювали будинки багатіїв, мають гарне оформлення. Вони оцинковані, корпуси мідні чи латунні. Є й такі, які були доступні простому люду. Метал ємностей у них залізний, тонкий, недовговічний…
– А ось такі ліхтарі давали світло і тепло у бліндажах радянських бійців під час Другої світової війни, – розповідає експерт-криміналіст. – Їх можна побачити у фільмах про війну. А це німецькі, якими освітлювали свої бліндажі фашисти.

У колекції Сергія Ворони є гасові лампи, виготовлені у Німеччині наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століття. Вироби відомої фірми «Frowo» прикрашає товарний знак «Вовк з ліхтарем». Є лампи з товарними знаками «Вогонь у руці» та «Чудо-лампа». Багато виробів заводів дореволюційної Росії та підприємств Радянського Союзу – Санкт-Петербурга, Таллінна, Горького, Москви, Риги, Одеси, Харкова та інших міст.
Про кожен експонат Сергій Олександрович дізнавався в Інтернеті або з книг. А там є й ті, про які він ще тільки мріє. Як екскурсовод, Сергій може годинами розповідати про такі необхідні колись для людини пристрої.

Джерело «УМВС України в Кіровоградській області"
1257     
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Информация

Комментировать статьи на сайте возможно только в течении 17 дней со дня публикации.
Айхерб