Знову ми на виборах - з серпантином на вухах
Вже впродовж кількох років перед Новим роком телевізор видає картинку: їде кольорова фура, феєрверки, гамірно, блискітки літають-і звучить: свято наближається, свято наближається…До чого веду? Кажете, надворі спека, а я про Новий рік…Та не про свято я, просто картинка схожа. Вибори наближаються, а отже знову серпантин на вухах, маски на головних діючих особах, галас, тости…Перепрошую, е… промови.
Побажання, обіцянки, очікування. Премії найбільш лояльним, міжсобойчики, пожвавлення. І похмілля. Ще чухання потилиць. А ще якщо роздивитися, хто був під масками, то хоч очі заплющуй. А вже пізно:бачили, що купували…Отож дивлюся замайоріли портретики, біг-мордочки, як люди кажуть. І, ба, «знакомые все лица». І я собі міркую: чи на всі округи людей не вистачає, чи то у нас місце якесь невезуче. Бо знову ті ж особи, що вже були і для людей крім шкоди нічого не зробили. Як ото ніби техніку в магазині купуєш: продавець включив-працює, крутиться, привіз додому, як пороблено - і не гуде. Так оце і з нашими депутатами. Перед виборами слухаєш - гори зверне, поїхав у Київ - і не шелесне.
Не так давно обирали Олександра Йосиповича Єдіна. Побудую, відновлю, вирішу-і таке інше. Тож Світловодськом мали курсувати пароплави, Знам`янкою потяги, підприємства запрошували на роботу працівників, перевезення зростали. Обіцяв Олександр Йосипович стадіон, як у Києві, обладнання в лікарні, як у кращих клініках. І де воно?!
Одне втішає. Кажуть, депутат наш не бідує, справно живе, відпочиває на теплих морях, прикуповує щось там. Якісь залізничні вагончики, заводики. Ну хіба народний депутат не може дозволити собі придбати якусь таку-сяку дрібничку. А щоб зручніше було знаходити продавців-покупців, а простіше бізнесових партнерів, нагадав виборцям про себе портретиками. З посмішкою-маска така є спеціально для електорату.
Знайоме обличчя і більш давнього нардепа - Віктора Бойка. Час минув, думає собі, пам`ять у людей коротка, дивись призабули «активну діяльність на благо рідного округу». Не забули. Висновки зробили. Дякують. Особливо батьки дітей, яких примусово виселили з музичної школи в центрі міста, випхали з комфортного приміщення бібліотеку, яка спеціально будувалася та розмістили біля похоронного бюро на задвірках. Незручно дітям добиратися в музичну школу?! Не ходять ветерани в бібліотеку? Не відповідає саме приміщення ніяким вимогам, бо не опалюється і книжки «цвітуть»? А що, хіба це клопіт народного депутата?! Йому просто сподобалося приміщення, чого відмовляти собі в маленьких слабкостях?! Влада Віктору Олексійовичу відмовити не змогла, дітей, книжки, меблі видворили. Все. Опісля чи «розсипався» майже весь перший поверх п`ятиповерхівки, забув про нього, чи перепродав, достеменно не відомо, але вже впродовж багатьох років все це руйнується, валиться, приходить у жалюгідний стан. А над цим страхіттям височіє житловий будинок. Тож окрім дітей і батьків музичної школи, бібліотекарів і читачів центральної бібліотеки «незлим, тихим словом» згадують Віктора Бойка і мешканці будинку та передають найгарячіші привіти.
Отже, свято наближається. Знову ті,хто увесь цей час були «вовчиками» вдягають пухнасті, білі костюмчики. І все це заради нас, виборців, забуваючи, що люди бачать під масками і «великі вуха» і «великі зуби». А тим більше, якщо все «знайоме до болю». Може досить вже обирати ряжених, чемно з ними попрощатися, а надії й сподівання покласти на людей іншої формації - молодих,сміливих,освічених,здібних,кому можна довіряти.
О. Вітренко
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам
зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.
Информация
Комментировать статьи на сайте возможно только в течении 17 дней со дня публикации.