Домовой - Светловодск

А ну, без істерики!

Автор: redaktor
А ну, без істерики!«Хто істерить та панікує — вважати зрадником. За законами військового часу», — боєць Айдару.

А ну без істерики!

1. Не сталось нічого незворотнього, так само не сталось нічого несподіваного. Ми просто пройшли черговий рівнь у страшній грі — переконливо перемагали сепарів, вже фактично їх дотискали, — і цілком прогнозовано вийшли на наступний рівень, звісно ж важчий: війну напрямки з армією РФ. А що, хтось всерйоз вірив, що цього не станеться? Ще радіємо, що це сталось лише зараз, а не у березні-квітні, коли ми ще геть воювати не вміли… Що, вже забули Майдан — там так само все розвивалось за законами компьютерної гри: перемога на одному рівні — набагато жорсткіше протистояння на наступному — знову перемога — знову ще жорсткіша протидія… І так буде до остаточної перемоги над Пуйлом, сьогоднішній рівень — далеко не останній.

2. Так, новий рівень війни починається з великих втрат (зросли десь на порядок порівняно з попереднім періодом), та з наших тимчасових поразок — Новоазовськ, Іловайськ, Хрящувате… Але програний бій — не програна війна. Згадаймо переможну ходу «зелених чоловічків» до Словянська та Краматорську, подивимось на карту сьогодні — і припиняємо дурну паніку. Так, потрапити у оточення, як наші у Іловайську — страшно. Але це б..ть війна. На війні таке трапляється. І не буває війни без жертв і війни без поразок, ще нікому не вдавалось воювати з серйозним ворогом (а у нас він дуже серйозний) і весь час лише переможно крокувати. Не фіг скиглити, не хер волати «аааа, всьо пропало!», «аааа, як так може бути, наших там кинули!!!». Ніхто нікого не кинув, це просто війна. Зціпили зуби, памянули загиблих і йдемо далі.

3. Ближчим часом буде ще гірше. Будуть не поодинокі, а масові бомбардування, можливо не лише позицій військ, а і мирних міст; буде наступ на Маріуполь, можливо — спроба відкрити «другий фронт» з Приністровя на Одещину. Але це також не кінець, а лише початок. Запас міцності ворога також далеко не безмежнй. І після програних боїв знову почнуться перемоги, маятник знову хитнеться в нашу сторону. Головне — витримати зараз, і не впадати у дурну безпідставну паніку.

4. Нашою відповіддю на агресію має стати масовий добровольчий рух. Наразі на різних стадіях підготовки та на фронті 54 добровольчих батальони, їх має стати 540. Все живе має вирушити на війну, а всі інші — волонтерити для фронту. Так переможемо. Це — війна українського самоорганізованого суспільства (з майже атрофованим держапаратом) проти імперського держапарту Росії (з повністю атрофованим суспільством). Війна свободи проти несвободи. Нас — 46 мільйонів громадян, у них — всього лише громіздкий державний апарат. Перевага за нами.

5. Памятаємо: російська армія далеко не непереможна! Для приборкання Чечні (населення до війни 450 тисяч, площа як у Київської області) їм знадобилось 10 років та 100-тисячнйи контингент. На нас у них просто нема достатньої сили… звісно, якщо будемо воювати.

6. Головне завдання тих, хто зараз в тилу — не допустити зради політиків. Не дати «злити» десь у Брюселях чи Мінськах все те, що здобуто кровю наших хлопців у Донбасі. Не дати нашим можновладцям злякатись ворога — як вони весь час лякались на Майдані, на відміну від нас, простих громадян. Якщо не дати зрадити згори — знизу ми впораємось. Небезпека не так у окопах, як на Печерську.

7. І знову наостанок — досить істерити! Припиніть дурну паніку, і просто беріться до роботи! А хто істерить та панікує — вважати зрадником. За законами вйськового часу.

Євген ДИКИЙ

Джерело "Європейська Україна"
820     
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Информация

Комментировать статьи на сайте возможно только в течении 17 дней со дня публикации.
Айхерб