Як формується сучасна російська ідеологія

Протягом останніх років, завдяки інтернету, я вільно спілкуюся зі своїми однокласниками. Географія мого спілкування — практично весь колишній СРСР. Однак, останнім часом, спілкування з росіянами задоволення не приносить. Виникла стіна непорозуміння. Відразу зауважу, що дещо відмінний погляд з певних тем був і раніше, але зараз, з їх боку, з'явилася якась агресія і абсолютне небажання чути мої аргументи. Бажання розібратися в ситуації привело мене до думки, що у свідомості росіян утворився певний «ідеологічний вінегрет», до складу якого увійшли подекуди несумісні продукти, які шкодять взаєморозумінню. Посудіть самі.

Після розпаду СРСР колишні республіки почали шукати свій шлях, свою національну ідею. Трансформація суспільства проходила непросто й болісно. Особливо нелегкими стали зміни в гуманітарній та духовній сферах. Тут головним було – не допустити брехні, неоднозначності і нелогічності. На жаль, саме цього і не вдалося зробити в Росії.

Кожний народ має свої державні символи. Це — Герб, Гімн і Прапор. Що сталося у росіян. Пострадянська Росія повернула собі царський герб — двоголовий орел. У той же час, в армії, разом з ним присутній символ Радянської Росії — п'ятикутна зірка. Ці символи на початку використовувалися сторонами, які воювали один з одним. Зірка також присутня у військовій символіці армії США, яка була раніше і залишається, в розумінні росіян, головним ворогом. Поєднання цих двох символів воєдино мимоволі породжує в підсвідомості людини якийсь дискомфорт.

Тепер ще про один російський символ — Гімн. Після 1991 року росіяни вирішили позбавитися від спадщини СРСР. Старий гімн Росії «Боже, царя храни!» не відповідав республіканському державному устрою країни. В якості гімну стали використовувати чудовий твір композитора Глінки. Хотіли навіть слова написати, але якось не склалося. Потім передумали і повернули старий, радянський гімн. Сергій Міхалков просто виправив деякі слова.
Ось тепер розберися, який гімн у нової Росії — старий чи новий. Ми позбавляємося від старого і будуємо нову країну, чи то робимо косметичний ремонт. Знову суперечливо.

Вельми дивні метаморфози відбулися і з державним прапором Росії. До революції 1917 року у Росії було два прапори: жовто-чорно-білий імператорський прапор і червоно-синьо-білий торговий. Останній використовувала Біла гвардія і військові формування росіян, що воювали на боці Німеччини в роки Великої Вітчизняної війні. Нова Росія зупинилася на червоно-синьо-білому. На перший погляд, протиріччя і несумісності немає, але це тільки на перший.

Кожна країна має своїх героїв. Ними пишаються, на них рівняються, їх називають Великими. Принцип, за яким створювався «Пантеон Великих» сучасної РФ незрозумілий і не піддається логічному осмисленню. Свого часу було багато галасу навколо останнього російського імператора Миколи ІІ. Російська православна церква навіть звела його в ранг святих. Однак останнім часом про нього практично забули. Проте знову з'явився Сталін. Правитель, який знищив мільйони своїх співгромадян, оголошується «ефективним менеджером». Я розумію, що не можна викинути з історії радянський період. Не все було погано. Але чому тоді не Ленін? Згадаймо Отто фон Бісмарка: «Революцію замислюють генії, здійснюють фанатики, а плодами її користуються мерзотники». І хто тут Сталін? Ще більш незрозуміла любов російських представників правоохоронних органів до особистості Дзержинського. Виявляється, що лідери Білого руху часів громадянської війни, які боролися з більшовиками, не герої. Хрущов, який почав процес боротьби з культом диктатора Сталіна, не великий. А тепер повернемося до червоно-синьо-білого прапора. Як Сталін і Дзержинський виглядають на його тлі? Протиріччя.

Окремо хочу зупинитися на ще одному символі сучасної Росії — так званій «георгіївській стрічці». Насправді вона не зовсім георгіївська, а скоріше гвардійська. Справжня георгіївська стрічка, як і російський триколор, є символами армії Власова і російських колабораціоністів.

Ось такий вінегрет в головах наших сусідів-росіян. Як там все це уживається — важко сказати. Але можу точно сказати про те, що саме цей «вінегрет» призвів до трагічних наслідків в наших стосунках.

Вадим Степанець

Джерело «Правдоруб»