Чи розуміємо ми, що відбувається в країні

Останнього четверга, зранку, на моєму телефоні висвітлився незнайомий номер. Зазвичай я в таких ситуаціях не відповідаю, але цього разу чомусь майже машинально підняв слухавку, — «Алло». Співрозмовником виявився звичайний мешканець нашого міста, підприємець, просто людина з активною життєвою позицією. Пославшись на одного нашого спільного знайомого, він запропонував зустрітися для того, щоби обговорити ситуацію навколо переселенців із східних регіонів, які заквартирували в пансіонаті «Славутич». Місто останніми днями було просто переповнене різноманітними чутками стосовно всіляких сепаратистських проявів та нетактовної поведінки «гостей» зі сходу. Мені самому хотілося в цьому розібратися, тому я охоче погодився.

Нас таких, небайдужих, зібралося багатенько, як для спонтанної організації. Я не рахував, але до трьох десятків. Спочатку обмінялися чутками. Спробую перелічити:
 — На балконі «Славутича» вивісили прапор Росії (або ДНР-ЛНР);
 — В ресторані «Якір» п’яні чоловіки співали гімну Росії;
 — В одному з ювелірних магазинів дві жіночки з немісцевим російським виговором скупляли прикраси, пояснюючи це тим, що мають таку можливість, бо їхні чоловіки «там» дуже добре зараз «заробляють»;
 — На пляжі в Андрющчиному яру двом підліткам з такою самою вимовою характерною зробили зауваження коли вони розбили навмисне скляну пляшку на парапеті – «Ви нам здєсь нікто нє указ», або щось таке «буре» відповіли вони.
 — Ну і так далі, і в такому дусі…

Коротше, місто гуде. І все це на фоні небувалого патріотизму та співучасті наших громадян, які в блискавично короткий термін відгукнулися на заклики громадських активістів, таких як Андрій Малицький, і просто «завалили» біженців продуктами та різноманітним побутовим крамом. Все змінилося з приходом чуток. «А чи правда, що в „Славутичі“…?», «А ви чули, що переселенці…», — сьогодні ці питання можна почути майже всюди в Світловодську. Почати з того, що ніхто в нашому місті насправді не знає, скільки ж реально гостей зі сходу у нас проживає. На запитання до заступника начальника міліції з громадської безпеки Роману Дерейчіну про дійсну кількість, останній назвав цифру 70, долучившийся згодом до розмови директор пансіонату Володимир Зубенко озвучив вже 110 людей на поселенні. Але реальна величина цієї категорії громадян як мінімум у два рази більша. Справа в тім, що мешканці згаданого пансіонату не єдині гості зі сходу в нашому місті. За даними світловодського міського управління соціального захисту через їхню установу пройшло реєстрацію 189 чоловік. Більшість – це жінки з дітьми. Та є й чоловіки. Аж шестеро з них стали на облік до служби зайнятості. У військкоматі – не зрозуміло чи є взагалі вони на обліку. Але зі слів Зубенка, було декілька сімей з чоловіками, які при інформації, що потрібно ставати на військовий облік відмовлялися реєструватися та зникали в невідомому напрямку. Оселилися у нас приватним способом, чи поїхали далі вглиб країни – ніхто не знає. Ніхто. Ні, міліція, ці СБУ, ні міський голова.

Отже, поки що риторична відповідь на питання, чи є кому співати російського гімну у Світловодську, виявляється – так, є кому. І це не перебільшення. Адже, як з’ясувалося на засіданні оперативного штабу при міському голові з питань біженців, ніхто з владних керманичів міста навіть не намагався вникати в цю проблему. Ба, навіть проблемою це не вважають. Нам, громадським активістам, ледь вдалося умовити міського голову виступити зі зверненням до громади із приводу даних чуток, аби заспокоїти світловодчан.

Щож, здається громада знов повинна брати все в свої руки. Бо коли, не дай Господь, до нашого міста прийде біда, то міський голова про це дізнається з новин по телевізору.

Михайло Кас`янов