Домовой - Светловодск
» » «Собача» складова національної безпеки та комунальних відносин

«Собача» складова національної безпеки та комунальних відносин

Автор: admin
«Собача» складова національної безпеки та комунальних відносинПодібна ситуація виникає тому, що під час оцінки тих чи інших суспільних явищ і предмету правового регулювання відбувається підміна термінів, демонструється наднизький рівень правової культури (точніше, її повна відсутність), надмірна увага приділяється емоціям, забобонам, збоченим ідеологічним штампам, алогічним конструкціям, лозунгам та хибним уявленням про події оточуючого життя.

Не останню роль відіграє і хибна, дегенеративна світоглядна складова, особливо в поєднанні з корупційними міркуваннями і прагненнями.

Адже існують явища, події, об’єкти, котрі є не зовсім «звичними» для повсякденного оперування для більшості людей, світогляд яких зазнав критичної деформації під впливом тих чи інших обставин (особливо в умовах сучасного мегаполісу).

Яскравим прикладом є т. з. «собача» тематика, точніше, тематика, пов’язана з проблемою безпритульних домашніх тварин (яка всім видається «незручною» для обговорення, на перший погляд).

З дитинства всім нам прищеплювали таку світоглядну складову, як добре і чуйне відношення до оточуючих тварин. Зважаючи на їх природній дефіцит в умовах сучасних міст, контакт з тваринами обмежувався виключно домашніми тваринами – котами та собаками.

Але любити тварин можна по різному. Для багатьох буде відкриттям, але питання «любові» до тварин, точніше, належного відношення до них і поводження з ними цілком і повністю врегульовані як національним, так і міжнародним законодавством.

Правову основу, звісно, становлять Конституція України, Цивільний кодекс України, закони України «Про тваринний світ», «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Про мисливське господарство та полювання», Європейська конвенція про захист домашніх тварин (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про захист домашніх тварин») та ряд інших нормативних актів різної юридичної сили.

Однак просте (на перший погляд) питання «як поводитися з безпритульними (бездоглядними) тваринами» (тобто, домашніми тваринами, які залишилися без догляду людини) викликає та породжує лавину запитань, аніж відповідей. При цьому вражає, що виниклі запитання та пропоновані відповіді на них містять ознаки цілковитої маячні з величезною складовою логічних протиріч та прямих порушень закону.

Передусім треба відвернутися від зайвих сентиментів та підходити з виважених позицій права (а саме право та його базові принципи, в поєднанні з економічними чинниками та філософським типом світогляду дадуть всі відповіді на питання (включаючи «незручні»).

Передусім, тварини є річчю, особливим (але не виключним чи якимось надзвичайним) об’єктом права (ст. 180 Цивільного кодексу України).

Першою, найбільшою та практично єдиною базовою помилкою є спроба надання тваринам статусу суб’єкта права, їх порівняння та ототожнення з людиною. Однак, ця базова помилка є принциповою помилкою, відправною точкою решти інших порушень, які зрештою приводять як дослідників так і практичних діячів у глухий кут.

Це помилка є базовою і тому, що вона прямо протирічить всім конституційним, міжнародним нормам та світоглядним засадам про найвищу цінність людського життя, його домінантне становище, пріоритет перед всіма іншими факторами, явищами та чинниками.

Уявімо просту та поширену останнім часом ситуацію, за якої в певному дворі чи на дитячому майданчику оселилась зграя здичавілих собак.

Більшості людей з хибної скромності та хибного уявлення про людяність та «гуманізм» (хоча гуманізм, як відомо з усіх прийнятих філософських визначень – є світоглядною доктриною, яка знову ж таки визначає людину, її життя, здоров’я, честь і гідність, комфорт та безпеку вищою соціальною цінністю) не вистачає достатньої сміливості визнати ту зрозумілу обставину, що собаки на майданчику є речами, об’єктом права, які нічим не відрізняються від інших речей (пусті бляшанки, пляшки, шматки дерева, зброя, вибухові пристрої…).

Відповідаючи на питання «а що ж робити зі зграєю далі» — значна частина людей впадає в каталептичний ступор, позираючи один на одного з хибними думками «а як би і щось таке сказати, аби не виглядати в очах інших, як жорстока, бездушна людина, чи не дай боже, „живодер“…

Саме бажання „виглядати, як усі, аби чогось не було“ і породжує відповіді на зразок „собаки не винні, що вони тут…“ та „це ми всі винні, при чому винні за всіх, кого приручили“, або ж „собаки найкращі друзі людини, вони не зрадять“ чи «чим більше дізнаюсь про людей, тим більше починаю любити собак»…

Більше того, вражає, що подібне безглуздя висловлюють люди високої зовнішньої культури, правосвідомості та формально досконалого світоглядного рівня…

Юристів практично не бентежить фраза «собаки не винні», при тому, що навіть початківці-студенти юридичних відділень кулінарних технікумів мають на рівні вступних іспитів знати доктринальний принцип про те, що вина (з точки зору юриста) – це психологічне відношення особи (суб’єкту злочину) до вчинюваної нею дії чи бездіяльності (ст. 23 Кримінального кодексу України)… Серед філософів, етиків, психологів під терміном «вина» розуміється негативно забарвлене почуття (переживання) мислячого об’єкту, з приводу певного вчинку (зазвичай негативного).

Тому вживати висловлювання «собаки не винні» — це цілковите безглуздя, яке нічим не відрізняється від фраз «табуретки не винні» або «безсовісна цегла» (тому що і собаки, і табуретки і цегла не є суб’єктами правовідносин та пізнання, і в принципі не можуть бути винні…

Ще дивніше виглядає псевдо логічна конструкція «люди відповідають за всіх, кого приручили» (як виправдання бездіяльності та «недоторканності» собак). Здебільшого її вживає людина, яка не має жодного відношення до собак на дитячому майданчику, з якоюсь релігійною впертістю та ірраціональної самопожертвою приймаючи на себе (!) індивідуальну відповідальність за «гріхи всього людства» та у зв’язку з викладеним – бажаючи «нести свій хрест і спокутувати гріхи». Такі люди чомусь вважають (з цим мають розбиратися фахівці-психіатри), що несуть певну відповідальність (негативні наслідки, покладені законом за індивідуально вчинене правопорушення, а саме це означає термін «відповідальність») за вчинки і події, які виникли ще на зорі цивілізації в силу певних подій (приручення собак людьми).

Про «найкращих друзів людини, які не зрадять» і про «люблю собак більше людей» взагалі не приходиться говорити (тут глибока психіатрія з перспективами на примусове лікування, при чому з невеликими шансами на одужання пацієнта)… З філософських словників ми дізнаємось про те, що дружба, любов – високі почуття, стосунки вищого емоційного забарвлення, в основі яких лежить самопожертва, єдність думок, поглядів, емоцій, інтересів тощо (філософських визначень безліч, пропонуємо читачам обирати любе визначення). Стверджуючи про «любов та дружбу» з собаками – людина фактично каже «я визнаю, що я є суб’єктом, котрий за розумовими та інтелектуальним здібностями відповідає собакам, та маю з ними приблизно однакові культурні, естетичні, емоційні інтереси (тобто, справити нужду, попорпатися в смітнику, погавкати)… Вражає, наскільки треба не поважати себе та оточуючих (така людина обрала собі кращим другом не батька, матір, брата чи сусіда, а волохату істоту з найближчого смітника)…

Ми розуміємо, що подібні висловлювання є емоційними, можливо, навіяні прагненням виглядати „гуманістом“ та високорозвиненим суб’єктом, але по факту виникає зовсім інший результат.

Чому ж ми, розглядаючи юридичні питання (про статус безпритульних тварин), звертаємось до етичних, філософських, психологічних та світоглядних чинників та міркувань (що мало місце в попередніх абзацах)?

Робимо ми це виключно з метою наглядності, повноти, цілісності дослідження, приведення термінів та доктрин до єдиного знаменника, єдиної понятійної бази на основі логіки, здорового сенсу, вищих надбань людства. Зрештою, ми демонструємо ту обставину, що законодавство (і для багатьох ця обставина викликає подив), попри свій „синтетичний“ характер має дивовижну внутрішню структуру та сенс, а його принципи є універсальними та правильними.

Адже лише спробуймо вжити „гарний“ на перший погляд термін „права тварин“ (або ж „захисник прав тварин“, як відразу ми маємо згадати сотні разів повторений під час навчання у своїх альма-матер старий та мудрий і справедливий принцип «права співвідносяться з обов’язками», аби зрозуміти хибність згаданої правової конструкції – собаки та інші тварини не можуть реалізувати обов’язки (платити податки, служити в збройних силах, дотримуватися законів), а відтак, і, навзаєм – не можуть мати прав (хоча термін «права» по відношенню до тварин вживається все більше часто (і навіть «знаними» юристами), брутально і глупо ламаючи стрункі та досконалі правові конструкції і доктрини (доктрину єдності прав та обов’язків тощо).

А до таких органічних порушень призвело банальне порушення простого правового універсального принципу – об’єкт права не може бути одночасно суб’єктом (інакше кажучи, не слід змішувати мух та котлети).

До чого ж призводить таке «олюднення» безпритульних тварин та штучне підвищення їхнього статусу (дивно, але на думку спадає ситуація з «Собачого серця» Булгакова, яка показує (демонструє), що штучне підвищення статусу суб’єкта правовідносин (і тим більше, перенесення функцій об’єкта правовідносин до статусу суб’єкта) – нічого доброго не матиме.

А виникає наступне.

Так, безпритульні собаки, як це є загальновідомо, є розносниками ряду збудників тяжких інфекційних хвороб (включаючи такі особливо небезпечні захворювання, як сказ), гельмінтів та паразитів. Собаки є хижаками, для котрих властиве зібрання в зграї для спільного полювання (звісно, що в містах з об’єктами полювання не дуже «розженешся», оскільки такими об’єктами тут є не хто інший, як люди). Тобто, напади і покуси, переслідування людей – не рідкість, а дуже часто – реалії сьогодення. Це для деяких людей (з враженими гельмінтами мізками) собаки є кращими друзями, а для собак – люди це лише декілька десятків кілограмів доступного м’яса, без кісток, пазурів, зубів та панцира).

М’яко кажучи, процес спілкування собак між собою у формі гавкотіння – не дуже комфортний, особливо коли відбувається глупої ночі посеред двору багатоквартирних будинків. Комфорту та санітарної безпеки не додають купи собачих фекалій навколо під’їздів, розпорошені сміттєві контейнери (на фоні описаних явищ ще раз слід пригадати тезу про «найкращих людей людини, які ніколи не зрадять», свої претензії будуть і у автолюбителів (собаки часто провокують ДТП).

З хибної скромності та в результаті повторення протиприродних тез про «невинність безпритульних собак» (емоційно підкрашену милозвучним терміном про кармічну неспокутувану провину всього людства аж до третього пришестя) виникає (озвучується) висновок про їх недоторканність.

Озвучується теза «життя – це головне» (в розрахунок не береться те, що з шальок ваг знімається найважливіший фактор цінності саме людського життя), і з мантрою «собаки мають право (без будь-яких обов’язків) на життя» доходять до висновку про пріоритет цінності життя собак над людським.

Інакше кажучи, починаючи цінити собак як людей, до людей починають ставитися як до собак.

Ну і далі – повністю безпорадність і бездіяльність комунальних служб, зростання зграй, накопичення проблем, з тим, аби потім їх «рішати» за бюджетні кошти. Так, приміром, Рішенням Київської міської ради «Про затвердження Київської міської програми контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами на 2012 — 2016 роки» від 05 квітня 2012 року № 382/7719 в місті Києві на п’ять років передбачено витрачання на згадані цілі понад 117 млн. грн. (позиція 9 розділу «1.Паспорт»).

В умовах, коли в Україні щороку закриваються декілька десятків шкіл та амбулаторій у віддалених селищах – витрачати (або закликати витрачати) подібні суми може собі дозволити зрадник Вітчизни, негідник та крадій.

Умовами подібних та схожих програм передбачено застосування відверто «живодерської» (інших назв просто не існує) схеми ВСП «відлов-стерилізація-повернення».

Передбачається, що собак мають відловлювати, після чого піддавати операції стерилізації (хірургічне втручання з позбавлення репродуктивної здатності) та повертати в природнє середовище.

Однак, більшого безглуздя та акту жорстокого поводження з тваринами варто і уявити.

Знову ж таки, закон дає відповіді на всі запитання.

Так, дійсно, ст. 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» передбачено, що собаки, які знаходяться на вулицях без власника – підлягають негайному і безумовному відлову. Жодною з норм ані цього закону, ані інших актів законодавства не передбачено «повернення» собак в природнє середовище, та і зрештою, не може бути передбачено.

Так, за самим визначенням терміну «домашні тварини» (ст. 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» закріплено, що домашні тварини — собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі. Тобто, за самим визначенням закону (та за законами логіки і здорового глузду) поза участі людини (тобто, у природному середовищі) повноцінно домашні тварини існувати не можуть і приречені на загибель.

Пояснюючи більш наглядно, стверджувати, що вулиці міст або ліси чи поля – це є природне середовище для собак – це, приміром, все одно, що вважати для риб природним середовищем відкрите (атмосферне) повітря. Викидати тварин на вулиці (навіть називаючи це «гарним» словом «повернення» — це злочин та акт жорстокого поводження з тваринами, що містить ознаки злочину, передбаченого ст. 299 КК України.

Більше того, тим же Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження з тваринами» (ст. 22) передбачено, що актом жорстокого поводження з тваринами (собаками) є ситуація, коли вони знаходяться на вулиці без повідків та намордників. Природно, що на вулицях безпритульних собак фізично не можна забезпечити намордниками та ошийниками з повідками.

Ну і згадана нами Європейська конвенція про захист домашніх тварин чітко каже: ніхто не може залишати домашню тварину (ст. 3 п. 2 Конвенції «Основні принципи благополуччя тварин»).

Варто звернути увагу і на те, що за існуючими ветеринарними правилами, відловлену безпритульну тварину спочатку слід оглянути та дослідити стан її здоров’я (більшість хвороб не виявляється під час зовнішнього огляду, тому слід провести тривалі лабораторні дослідження, на що іде не один день). Провадиться лікування тварини, передопераційний догляд (підготовка), саме оперування, накладення швів, післяопераційний догляд, лікування та забезпечення загоєння ран. Весь цей час тварина знаходиться під дахом над головою, забезпечується харчуванням, звикає до певного умовно «комфортного» (кращого, аніж на вулиці) способу життя. Однак, після декількох днів-тижнів тримання в «домашніх» умовах тварину «повертають», а по суті виганяють, викидають на вулицю, в агресивне середовище, в умови голоду, холоду, стресів…

При цьому ідеологи подібних злочинних схем ще і виправдовують свою діяльність тим, що «після стерилізації тварина втрачає агресивність». Зазвичай навіть діти на уроках біології вчать, що гормон агресивності, адреналін, виробляється наднирковими залозами (які під час оперування зі стерилізації не зачіпаються), однак, сучасні «гуманісти», очевидно, в біології петрають ще менше, аніж в юриспруденції та філософії. Але припустімо, що такі особи праві і тварина втрачає агресивність, тобто, здатність захищати себе від сородичів (до яких не добралися «стерилізатори» — то яким гуманізмом з точки зору моралі можна пояснити намір покинути на вірну смерть та віддати на розірвання ослаблену тварину її ж сородичам (невже вони будуть думати про високі філософські категорії, які їм приписали неуки, садисти та пройдисвіти)?

Деякі з адептів ВСП навіть умудряються одночасно поєднувати тезу про «тварина втратила агресивність» з логічно суперечливою тезою «стерилізовані тварини залишаються на обжитому місці та захищають свою територію від інших, чужих і злих тварин з інших місцевостей»… Цим дається відповідь на запитання «навіщо така схема з викиданням тварини на вулицю»? Безглуздя подібних тез очевидне, хоча б в силу логічної непоєднуваності і кричущої внутрішньої суперечливості: якщо тварина ослаблена та втратила агресивність – про які «охоронні» властивості (тим більше від інших, злих та небезпечних «чужих» тварин) може іти мова.

Ситуацію «рятує» те, що посадові особи комунальних підприємств, які працюють в тісному ланцюжку з «зоозахисниками» (категорія пройдисвітів та шахраїв) насправді не переймаються «стерилізаціями» та оперуванням тварин. Це зайва складова, оскільки можна легко займатися приписками та накрутками (все одно, перевірити, скільки було (або не було) прооперовано та повернути (вигнано) собак – технічно неможливо (будь-які спроби з’ясувати «куди ділись прооперовані та відпущені собаки» пояснюються здивованим виразом обличчя та відповіддю «вони ж мігрують в кращі місця, невже ви не знали…» (знову ж таки дивно поєднується з фразою «вони залишаються на місці та охороняють територію від інших собак» — доволі зручно оперувати термінами «мігрують» та «залишаються»)…

Ми ж іще раз нагадаємо, як юристи, про правову складову – законодавчими актами чітко визначено, що покидання домашніх тварин – є актом жорстокості та неналежного поводження, під яким би виглядом це неподобство не відбувалося.

Деякі «гуманісти» ідуть іще далі – відловлюють тварин та (зі стерилізацією чи без неї, байдуже) відвозять їх до іншого населеного пункту чи лісосмуги. Тобто, з «обжитого» місця (яке давало можливість прогодуватися) тварин відвозять в місця, які апріорі не дадуть можливості прогодуватися шляхом харчуванням сміттєвими відходами – в невеличке селище чи до гаю…

На що покидаються собаки і що вони мусять робити, потрапивши під загрозу голодної смерті – можна лише уявити… Це виключний цинізм та надмірна підлість вроджених мучителів тварин, які часто потрапляють у владні коридори (особливо з перспективою здійснювати крадіжку бюджетних коштів на такому «цінному» (з усіх точок зору) об’єкті, як безпритульні собаки.

Негідники, зрадники, казнокради, циніки та невігласи при владі не тільки вчиняють акти жорстокого поводження з тваринами, але і докладають своїх зусиль до крадіжок коштів.

Діяльність «регуляторів чисельності тварин гуманними методами» на кшталт описаного вище неподобства несе пряму загрозу національній безпеці. Так, за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» національна безпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Національна безпека, як ми бачимо, охоплює всі сфери суспільного життя, як прямо так і опосередковано. Штучно створювана проблема обігу безпритульних тварин без будь-яких перспектив зменшення їх чисельності, експерименти в галузі охорони здоров’я громадян (які змушені постійно знаходитися поблизу джерел поширення небезпечних захворювань та під ризиком покусів і загибелі), витрачання коштів на шарлатанські і злочинні схеми ВСП, спроби руйнування та хибного тлумачення базових правових конструкцій та термінів (що призводить до хаосу в термінології та правозастосовній практиці) – є відвертою діяльністю «п’ятої колони», що в умовах практично воєнного часу має бути рішуче припинена владою та суспільством.

Ірина Кременовська, Олексій Святогор, Інститут економіко-правових досліджень Національної академії наук України
567     
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Информация

Комментировать статьи на сайте возможно только в течении 17 дней со дня публикации.
Айхерб